Методичні рекомендації Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування

Міністерство юстиції України
Методичні рекомендації
Запобігання і протидія корупції в державних органах та
органах місцевого самоврядування
м. Київ, 20132
Методичні рекомендації підготовлені Міністерством юстиції із залученням
Головних управлінь юстиції у Донецькій та Миколаївській областях спільно з
Інститутом вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса
Національної академії правових наук України.
Методичні рекомендації розраховані для використання у роботі особами,
уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, працівниками громадських приймалень з надання безоплатної
первинної правової допомоги.3
ВСТУП
Метою рекомендацій є ознайомлення працівників державних органів та
органів місцевого самоврядування з ключовими положеннями запровадженої у
2011 році системи запобігання і протидії корупції та вимогами щодо
доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування.
Одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики в
Україні є реформування системи запобігання і протидії корупції. Досягнення
успіху у цьому процесі є передумовою для формування у суспільства довіри до
влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту
громадян України.
З 2011 року в Україні функціонує принципово нова антикорупційна
система, яка має переважно превентивний характер і орієнтована на створення
в суспільстві ефективних механізмів попередження корупції. За таких умов
посилюється значення вимог до доброчесної поведінки осіб, уповноважених на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які мають бути
ними засвоєні як норми повсякденної поведінки.
Реформа антикорупційної системи розпочалася у 2011 році із створенням
Президентом України Національного антикорупційного комітету та
подальшого прийняття низки законодавчих актів, серед яких ключовим є Закон
України «Про засади запобігання і протидії корупції». У практичній площині
основні напрямки державної антикорупційної політики закріплені у
Національній антикорупційній стратегії на 2011 – 2015 роки, схваленій Указом
Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001. Форми та методи
реалізації Стратегії визначені у Державній програмі щодо запобігання і
протидії корупції на вказаний період, яка затверджена постановою Кабінету
Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240.
Статтею 3 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
визначено такі основні принципи запобігання і протидії корупції:
верховенства права;
законності;
комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних,
інформаційних та інших заходів;
пріоритетності запобіжних заходів;
невідворотності відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень;
відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів
місцевого самоврядування;
участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції,
державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;4
забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів,
відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.
Із вказаного переліку випливає, що саме запобігання корупції через низку
встановлених законодавством механізмів, у тому числі в активній співпраці із
громадськістю, є пріоритетним підходом у питанні подолання корупції.
Разом з тим, ефективною антикорупційна політика може бути лише за
умов існування реальних та дієвих інструментів протидії корупції, зокрема і на
основі інститутів відповідальності та застосування традиційних
правоохоронних методів. Тобто подолати корупцію неможливо без
невідворотного настання відповідальності за вчинення корупційного
правопорушення. Одночасно із Законом України «Про засади запобігання і
протидії корупції» набрав чинності Закон України «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні
правопорушення», яким визначено склади злочинів у сфері службової
діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, а
також адміністративних корупційних правопорушень.
Запорукою успішного виконання завдання із мінімізації проявів корупції є
забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як
представниками державних органів та органів місцевого самоврядування, так і
суспільством в цілому. З одного боку це сприяє ефективній дії встановлених
законодавством превентивних антикорупційних механізмів, а з іншого –
підвищує рівень правової обізнаності громадян, що зменшує ризик порушення
їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, а також сприяє
формуванню у населення нетерпимого ставлення до проявів корупції.5
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Законодавчі основи запобігання і протидії корупції.
Перш за все, слід зазначити, що в Україні замість фрагментарного
законодавства створено систему антикорупційного законодавства, яке
охоплює всі сфери суспільного життя і включає різні види нормативно-
правових актів.
Основним антикорупційним нормативно-правовим актом в Україні є
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції». Відповідно до
статті 2 вказаного Закону відносини, що виникають у сфері запобігання і
протидії корупції, регулюються цим Законом, іншими законами і
міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано
Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими
нормативно-правовими актами.
До актів законодавства, що утворюють основу антикорупційного
законодавства України, належать наступні:
 Конституція України;
 Конвенція ООН проти корупції (ратифікована Законом України від
18 жовтня 2006 року № 251-V);
 Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією
(ратифікована Законом України від 16 березня 2005 року
№ 2476-IV);
 Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією
(ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року №
252-V);
 Додатковий протокол до Кримінальної конвенції Ради Європи про
боротьбу з корупцією (ратифікований Законом України від
18 жовтня 2006 року № 253-V);
 Кримінальний кодекс України;
 Кодекс України про адміністративні правопорушення;
 Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
 Закон України «Про правила етичної поведінки»;
 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції»;
 Національна антикорупційна стратегія на 2011 – 2015 роки, схвалена
Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001;
 Указ Президента України від 1 вересня 2011 року № 890 «Питання
Національного антикорупційного комітету»;
 Указ Президента України від 5 жовтня 2011 року № 964 «Про
першочергові заходи з реалізації Закону України «Про засади6
запобігання і протидії корупції»;
 Указ Президента України від 25 січня 2012 року № 33 «Про Порядок
проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які
претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій
держави або місцевого самоврядування»;
 Державна програма щодо запобігання і протидії корупції,
затверджена постановою Кабінету Міністрів України від
28 листопада 2011 року № 1240;
 постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 року
№ 1422 «Питання запобігання та виявлення корупції в органах
виконавчої влади»;
 Порядок інформування Національного агентства з питань
державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з
притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
12 жовтня 2011 року № 1072;
 Порядок підготовки та оприлюднення звіту про результати
проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
20 жовтня 2011 року № 1094;
 Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі,
Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним
або комунальним установам чи організаціям, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада
2011 року № 1195;
 Порядок зберігання документів і використання відомостей,
зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного
рахунка в установі банку-нерезидента, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 16;
 постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2012 року
№ 64 «Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи,
витрати і зобов'язання фінансового характеру»
 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підвищення
кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого
самоврядування з питань запобігання і протидії проявам корупції на
державній службі та службі в органах місцевого самоврядування»
від 6 липня 2011 року № 642-р;
 наказ Міністерства юстиції України від 5 серпня 2013 року
№ 1608/5 «Питання проведення антикорупційної експертизи»;
 Методологія проведення антикорупційної експертизи проектів
нормативно-правових актів, затверджена наказом Міністерства
юстиції від 23 червня 2010 року № 1380/5;
 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили7
корупційні правопорушення, затверджене наказом Міністерства
юстиції України від 11 січня 2012 року № 39/5;
 Порядок звірки переліку осіб, уповноважених на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, які звільнені з посад у
зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне
правопорушення, з відомостями, що містяться в Єдиному
державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення,
затверджений спільним наказом Міністерства юстиції України та
Національного агентства України з питань державної служби від 29
листопада 2012 року № 1764/5/228;
 Порядок надсилання електронних копій судових рішень щодо осіб,
які вчинили корупційні правопорушення, затверджений спільним
наказом Державної судової адміністрації України та Міністерства
юстиції України від 26 січня 2012 року № 12/152/5;
 наказ Міністерства юстиції України та Міністерства економічного
розвитку і торгівлі України від 30 вересня 2013 року
№ 2055/5/1153 «Про національну систему оцінки рівня корупції»;
 Інструкція про порядок обліку кримінальних та адміністративних
корупційних правопорушень, затверджена спільним наказом
Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби
безпеки, Міністерства доходів і зборів, Міністерства оборони і
Державної судової адміністрації від 22 квітня 2013 року
№ 52/394/172/71/268/60;
 Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені
наказом Головного управління державної служби України від 4
серпня 2010 року № 214.
Безперечно, наведений перелік не є вичерпним і включає лише основні
нормативно-правові акти у сфері запобігання і протидії корупції. Спеціальні
норми щодо запобігання і протидії корупції також визначені актами
законодавства, якими врегульовано діяльність окремих державних органів,
служб тощо (в частині визначення їх статусу, функцій, процедур, тощо). Такі
норми є важливими з огляду на те, що вони утворюють превентивні механізми
неналежної поведінки посадовців. У цій частині національне законодавство є
динамічним, воно постійно вдосконалюється і розвивається.
Специфічну групу нормативних актів утворюють галузеві правила
поведінки (наприклад, Кодекс професійної етики та поведінки працівників
прокуратури, затверджений наказом Генерального прокурора України від 28
листопада 2012 року № 123; Кодекс суддівської етики, затверджений ХІ з’їздом
суддів України 22 лютого 2013 року тощо). Ще одним прикладом є накази
окремих державних органів, якими визначено порядок проведення спеціальної
перевірки та про які йтиметься нижче.
2. Визначення основних термінів19
Перш за все необхідно чітко визначитись, чи належить дарунок (пожертва)
до «неправомірних». Для цього слід використовувати положення щодо
прийнятності подарунка, які вже були розглянуті вище. Крім того, слід
виходити з того, що забороняється приймати неправомірну вигоду або дарунок
(пожертву) для використання в подальшому як доказу.
У разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або дарунка
(пожертви), незважаючи на особисті інтереси, посадові невідкладно вживають
таких заходів:
1) відмовляються від пропозиції;
2) за можливості ідентифікують особу, яка зробила пропозицію;
3) залучають свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа колег по
роботі;
4) письмово повідомляють про пропозицію безпосереднього керівника (за
наявності) або відповідний виборний чи колегіальний орган та/або одного з
визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»
спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.
Ситуація друга: виявлення подарунка чи пожертви (наприклад, на
робочому місці, тощо).
Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, виявила у своєму службовому приміщенні чи передану в
інший спосіб неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), вона зобов'язана
невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей
факт свого безпосереднього керівника.
Про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) складається
акт, який підписується особою, уповноваженою на виконання функцій держави
або місцевого самоврядування, яка виявила неправомірну вигоду або дарунок
(пожертву), та його безпосереднім керівником.
У разі якщо неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) виявляє особа,
уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
яка є керівником, акт про виявлення неправомірної вигоди або дарунка
(пожертви) підписує ця особа та особа, яка обіймає посаду заступника
керівника цього органу. Предмети неправомірної вигоди, дарунки (пожертви)
зберігаються в органі до їх передачі відповідним органам.
Офіційні дарунки20
Особливих правил слід дотримуватись щодо дарунків, які одержуються як
подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді,
державним або комунальним установам чи організаціям. Як правило, такі
дарунки мають місце під час візитів, урочистостей, інших офіційних заходів.
У такому випадку особа, яка одержала дарунок, зобов’язана передавати
його органу, установі чи організації, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній
Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним
установам чи організаціям, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 16 листопада 2011 року № 1195. Вказаний порядок, зокрема,
передбачає створення відповідним органом комісії для оцінки вартості дарунка,
вирішення питання щодо можливості його використання, місця та строку
зберігання. Примірне положення про комісію з питань оцінки вартості,
вирішення питання щодо можливості використання, місця та строку зберігання
дарунка, одержаного особою як подарунка державі, Автономній Республіці
Крим, територіальній громаді, державній або комунальній установі чи
організації, затверджене наказом Національного агентства України з питань
державної служби від 26 грудня 2011 року № 86.
7. Обмеження щодо роботи близьких осіб
Обмеження щодо роботи близьких осіб поширюється на:
а) осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування (пункт 1 частини першої статті 4 Закону «Про засади
запобігання і протидії корупції»), за виключенням народних депутатів України,
депутатів Автономної Республіки Крим та депутатів місцевих рад;
б) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують
заробітну плату за рахунок бюджетних коштів.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції» вказані особи не можуть мати у
безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо
підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або
правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через
вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з
роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок,
доручень, контролю за їх виконанням. При цьому відносинами прямої
організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника
вважається наявність хоча б одного із перелічених повноважень керівника щодо
підлеглої йому близької особи.21
Близькими особами Закон визначає таких осіб:
 чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка,
пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба,
внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун
чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням;
 особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і
мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині
першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно
проживають, але не перебувають у шлюбі.
Згадане обмеження не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з
перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є
районними центрами), а також гірських населених пунктах;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я,
фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних органів,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус гірських населених
пунктів в Україні» статус особи, яка проживає і працює (навчається) на
території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається
громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на
денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що
громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається
посвідчення встановленого зразка. У разі, коли підприємство, установа,
організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус
гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені
підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на
працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що
проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано
статус гірського.
Необхідно мати на увазі, що зазначене обмеження по суті складається з
двох окремих заборон: мати в підпорядкуванні близьких осіб або бути їм
безпосередньо підпорядкованим.
Тому, наприклад, ситуація, коли близькі особи перебувають у відносинах
безпосереднього підпорядкування і при цьому підпорядкована особа працює у
сільській місцевості, а керівник працює у місті, потребує врегулювання,
оскільки має місце порушення обмеження з боку особи, яка є керівником.22
Заходи попередження безпосереднього підпорядкування
Уникненню порушень вказаного обмеження сприяє, перш за все, чітке
усвідомлення посадовими особами його змісту та можливих негативних
наслідків. Крім того, законом визначаються і спеціальні превентивні механізми.
Наприклад, особам, зазначеним у підпунктах «а», «в»-«ж» пункту 1 та
підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 Закону «Про засади запобігання
і протидії корупції» (крім народних засідателів і присяжних), забороняється
брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо
призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати
на прийняття такого рішення. Схожі положення є в окремих спеціальних
законах.
Крім того, особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у
згаданих положеннях статті 4 Закону, зобов'язані повідомити керівництво
органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі
близьких їм осіб.
Дії при виникненні ситуації порушення обмеження
Закон чітко визначає алгоритм дій у випадку, коли все ж відносини
безпосереднього підпорядкування виникли. Така ситуація може, наприклад,
мати місце у випадку обрання однієї з близьких осіб на виборну керівну
посаду, в той час як інша близька особа вже працює на іншій невиборній посаді
в цьому ж органі та у зв’язку з фактом обрання опиняється в умовах
безпосереднього підпорядкування близькій особі.
У випадку виникнення відповідних обставин близьким особам надається
п’ятнадцятиденний строк для самостійного їх усунення. Якщо в зазначений
строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм
особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають
переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає
безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа,
яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Відповідна підстава звільнення окремо передбачена в Кодексі законів про
працю України (пункт 4 частини першої статті 41), а також окремих законах,
якими врегульована діяльність органів чи служб (наприклад, пункт 8 частини
другої статті 46
2 Закону України «Про прокуратуру», пункт 11 частини другої
статті 12 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та
захисту інформації України»).
8. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили
діяльність, пов’язану з виконанням функції держави, місцевого
самоврядування29
Аналізуючи перелік державних органів, що можуть залучатись до
проведення перевірки, та відомостей, які перевіряються, можна зробити
висновок, що проведення спеціальної перевірки є комплексним вивченням
інформації про особу, яка бажає обіймати посади, пов'язані з виконанням
функцій держави або місцевого самоврядування.
Законом встановлено особливості «реагування» на різні види розбіжностей
заявлених та фактичних даних про особу.
А) у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту
розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації
про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий
рік посадовою особою (органом), яка (який) проводить спеціальну перевірку,
надається можливість претенденту на посаду протягом п’яти робочих днів
надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.
Б) у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей
про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством
вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює
призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні
(обранні) на посаду.
В) у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду
вищезазначених пояснень претендента на посаду факту подання ним
підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган),
яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом
трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє
претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
При визначенні недостовірності поданої інформації необхідно виходити з
її свідомого приховування чи перекручування.
Стосовно повідомлення правоохоронних органів у разі встановлення за
результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом неправдивих
відомостей слід зазначити, що вказане правило має на меті з'ясування наявності
чи відсутності правопорушень, у тому числі й корупційних, які стали
причиною подання неправдивої інформації.
Відповідно, таку інформацію для здійснення відповідної перевірки та
вжиття заходів найбільш доцільно надсилати до спеціально уповноважених
суб'єктів, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи
щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень.
Згідно з положеннями Закону України «Про засади запобігання і протидії
корупції» такими органами є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по30
боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України,
по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки
України.
10. Декларування майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового
характеру
Загальні положення щодо декларування майна, доходів, витрат і
зобов’язання фінансового характеру
Стаття 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлює
обов’язок для осіб, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини
першої статті 4 цього Закону, подавати до 1 квітня за місцем роботи (служби)
декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за
минулий рік.
Вперше форма декларації визначена на рівні закону, що у свою чергу
сприяє забезпеченню реалізації принципу правової визначеності, оскільки
виступає гарантією стабільності зазначеної форми.
Суб’єкти декларування
Суб’єктами декларування визнаються особи, зазначені в пункті 1,
підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції», які зобов’язані подавати декларацію про
майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.
Разом з тим, вказані особи повинні декларувати не лише свій майновий
стан, а й майновий стан членів сім'ї та більшість своїх значних за розмірами
видатків, фінансові зобов’язання. Згідно з визначенням вказаного Закону до
членів сім'ї належать особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому
числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші
особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні
права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не
перебувають у шлюбі.
З наведеного можна дійти висновку, що особа може бути віднесена до
членів сім’ї для цілей заповнення декларації за наявності сукупності таких
ознак: 1) спільне проживання; 2) пов’язаність спільним побутом; 3) наявність
взаємних прав та обов’язків із декларантом. Це однак, не стосується осіб, які
перебувають у шлюбі, що визнаються членами сім’ї незалежно від наявності
вказаних ознак.
Змінами до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»,
що набрали законної сили 9 червня 2013 року (Закон України «Про внесення41
відповідній раді та вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання
конфлікту інтересів.
На законодавчому рівні в низці галузевих законів передбачено такі
способи врегулювання конфлікту інтересів у випадку повідомлення підлеглим
свого безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів:
 доручення виконання відповідного службового завдання
іншій посадовій особі;
 особистого виконання керівником службового завдання;
 в інший спосіб, передбачений законодавством.
Такі положення, зокрема, передбачені Законами України «Про міліцію»,
«Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про державну службу»,
«Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»,
«Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну
службу», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Державну
кримінально-виконавчу службу України», «Про Державну службу спеціального
зв'язку та захисту інформації України», «Про військовий обов'язок і військову
службу».
Крім того, з метою запобігання та врегулювання конфлікту інтересів з
1 січня 2014 року набере чинності норма Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції», відповідно до якої особи, зазначені у пункті 1,
підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані
будуть протягом десяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в
управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у
порядку, встановленому законом. У такому випадку зазначеним особам
заборонятиметься передавати в управління належні їм підприємства та
корпоративні права на користь членів своєї сім'ї.
Що стосується інших передбачених законодавством шляхів врегулювання
конфлікту інтересів, як приклад можна навести встановлений процесуальним
законодавством інститут відводу (самовідводу) судді, прокурора, секретаря
судового засідання, слідчого, експерта, інших учасників провадження.
Зазначений спосіб вирішення конфлікту інтересів є поширеним і в інших
процедурах: наприклад відвід (самовідвід) державного виконавця у
виконавчому провадженні, відвід (самовідвід) члена Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України тощо.
Питанню врегулювання конфлікту інтересів присвячений окремий розділ
Загальних правил поведінки державного службовця, що затверджені наказом
Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010
року № 214.
Зазначений акт визначає такі основні правила щодо врегулювання42
конфлікту інтересів:
1) необхідність усунення обставин, що можуть призвести до виникнення
конфлікту інтересів до того, як державний службовець буде призначений на
посаду;
2) повідомлення про конфлікт інтересів:
 у разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту
інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець
повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого
безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення
таких обставин;
 якщо державному службовцю стало відомо про наявність конфлікту
інтересів у інших державних службовців, йому необхідно повідомити про
це свого безпосереднього керівника;
 державний службовець, який повідомив про конфлікт інтересів свого
безпосереднього керівника і вважає, що вжиті заходи є недостатніми,
може повідомити про це в письмовій формі керівника органу державної
влади;
3) шляхи врегулювання конфлікту інтересів:
 доручення виконання відповідного службового
завдання іншій посадовій особі;
 особисте виконання керівником службового
завдання;
 відмова від участі у прийнятті рішення
колегіальним органом (комітету, комісії, колегії,
ради тощо), якщо така неучасть не впливає на
повноваження цього органу. У разі якщо неучасть
державного службовця, у якого виник конфлікт
інтересів і який входить до складу колегіального
органу, у прийнятті рішень цим органом призведе
до втрати повноважень цим органом, участь
такого державного службовця у прийнятті рішень
має здійснюватись під контролем;
 позбавлення приватного інтересу, з приводу якого
може виникнути конфлікт інтересів, шляхом
відчуження корпоративних прав, майна або
майнових прав, передачі їх у довірче управління або
в будь-який інший спосіб;
 заміщення державного службовця іншою особою;
Зазначені шляхи
врегулювання
конфлікту інтересів
доцільно
застосовувати для
врегулювання
конфлікту інтересів,
що має тимчасовий
(разовий) характер
Зазначені шляхи
врегулювання
конфлікту інтересів43
переведення на іншу посаду відповідної категорії
посад державних службовців;
 здійснення контролю за рішеннями, що
приймаються державним службовцем. У рішенні
про здійснення контролю зазначаються форма
контролю, відповідальна особа та вимоги до
державного службовця щодо прийняття рішень
стосовно предмета конфлікту інтересів.
 в інший спосіб, передбачений законодавством;
доцільно
застосовувати для
врегулювання
конфлікту інтересів,
що має постійний
або тривалий
характер
Щодо останнього способу врегулювання конфлікту інтересів, то згадані
Загальні правила передбачають такі форми здійснення контролю:
перевірка особою, визначеною керівником державного органу, змісту
рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним
службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов'язаних із
предметом конфлікту інтересів;
розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем у присутності
особи, визначеної керівником державного органу.
12. Звільнення у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційні
правопорушення
Одним з наслідків притягнення особи до відповідальності за вчинення
корупційного правопорушення є звільнення з посади, яке відбувається за
особливими правилами, що мають відмінності в залежності від категорії
посадових осіб.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції» дострокове припинення повноважень особи на
виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді,
звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради
України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з
військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне
правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим
Законом, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією
і законами України.
Згадані особливості переважно полягають у тому, що звільнення за
рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України здійснюється відносно тих осіб, які ними
призначаються (обираються). Так, наприклад, відповідно до частини
четвертої статті 45 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», члени
Кабінету Міністрів України за вчинення корупційних правопорушень або44
порушення вимог до поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій
держави (заборона використання службового становища в особистих цілях,
запобігання конфлікту інтересів тощо), можуть бути звільнені Президентом
України в порядку, визначеному частиною першою статті 18 цього Закону.
Рішення Президента України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів
України приймається у формі указу Президента України. Член Кабінету
Міністрів України звільняється з посади з дня видання Президентом України
указу про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України.
Враховуючи особливості правового становища суддів, для них також
установлена особлива процедура звільнення. Відповідно до статті 126
Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або
призначив, зокрема, й за наявності особливих обставин, а саме: у разі
порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком
щодо нього, порушення суддею вимог щодо несумісності. Так, відповідно до
статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, який ухвалив
обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу
кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання законної сили
обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів
України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про
звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав
законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає
передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на
грошове та інше забезпечення. Згідно із статтею 105 вказаного Закону факти,
які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою
кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді
відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на
її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі
подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення
судді з посади. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України
приймає постанову про звільнення судді з посади. У свою чергу, частина друга
статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» чітко визначає, що
порушенням суддею присяги є, серед іншого, недотримання суддею вимог та
обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії
корупції». Вказаною статтею також передбачено, що питання про звільнення
судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126
Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення
суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього),
Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією
суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою. Рішення
щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно
до пунктів 4, 5 та 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається
більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.45
У свою чергу, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» встановлено, що питання про звільнення з посади судді, обраного
безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України
без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від
конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою
Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних
депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо
звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне
голосування.
Що стосується припинення повноважень депутатами, то законодавством
передбачено підстави і порядок дострокового припинення повноважень як
народних депутатів України, так і депутатів місцевих рад. Зокрема, відповідно
до статті 4 Закону України «Про статус народного депутата України»,
повноваження народного депутата, серед іншого, припиняються достроково у
разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Відтак у разі
притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності за
вчинення корупційного правопорушення, його повноваження можуть бути
достроково припинені. Відповідно до статті 5 цього ж Закону рішення про
дострокове припинення повноважень народного депутата приймається у
десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять
питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної
Ради України. Щодо дострокового припинення повноважень народного
депутата у зв’язку із притягненням його до адміністративної відповідальності
за вчинення корупційного адміністративного правопорушення слід зазначити,
що механізм такого припинення законодавством не передбачений.
На відміну від народних депутатів відповідно до статті 5 Закону України
«Про статус депутатів місцевих рад» у разі набрання законної сили
обвинувальним вироком суду, за яким депутата засуджено до позбавлення волі,
або набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення його до
відповідальності за корупційне правопорушення, його повноваження місцевої
ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених
офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради.
Стосовно ж сільського, селищного або міського голови, то відповідно до
частини першої статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні», повноваження голови, вважаються достроково припиненими у разі
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, а також набрання
законної сили рішенням суду про притягнення його до адміністративної
відповідальності за корупційне правопорушення. З таких підстав повноваження
припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади з дня
прийняття відповідною радою рішення, яким береться до відома зазначений
факт.46
Такі підстави звільнення з військової служби як обвинувальний вирок
суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення
волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права
займати певні посади, а також набрання законної сили судовим рішенням про
притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне
правопорушення передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий
обов’язок та військову службу».
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 22 Закону України
«Про засади запобігання і протидії корупції» інші особи (маються на увазі
особи, не зазначені у абзаці першому цієї ж частини статті), яких притягнуто до
кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні
правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим
Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня
отримання державним органом, органом місцевого самоврядування,
підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення,
яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом. Відповідна
підстава звільнення окремо передбачена як в Кодексі законів про працю
України (пункт 7
1 частини першої статті 36), так і низкою галузевих законів,
якими врегульовано діяльність тієї чи іншої категорії осіб, уповноважених на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування (наприклад, пункт 7
частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»).
Необхідно звернути увагу на те, що частиною другою статті 22 Закону
України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено звільнення
лише за притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення,
пов’язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом. Це означає, що
такий наслідок притягнення до відповідальності за корупційне
правопорушення, як звільнення, має обов’язково застосовуватися лише у
випадку порушення встановлених вказаним Законом обмежень і не стосується
випадків притягнення до відповідальності за недотримання передбачених цим
Законом обов’язків (наприклад, невчасне подання декларації про майно,
доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру).
Відповідно до частини третьої статті 22 вказаного Закону про звільнення
особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне
правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим
Законом, керівник державного органу, органу місцевого самоврядування,
підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє
суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про
накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань
державної служби.47
Таким чином забезпечується контроль за дотриманням положення
законодавства щодо звільнення осіб, притягнутих до відповідальності за
вчинення корупційного правопорушення.
Порядок інформування Національного агентства з питань державної
служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за
корупційне правопорушення, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 12 жовтня 2011 року № 1072.
Міністри, керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої
влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади, Голова
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі
держадміністрацій, сільських, селищних, міських, районних у місті, районних,
обласних рад подають Нацдержслужбі інформацію про осіб у триденний строк
після прийняття ними відповідних рішень.
Дана інформація подається у табличній формі, в якій зазначаються
наступні дані:
- прізвище, ім'я, по батькові, дата народження особи;
- місце роботи та посада;
- прийняте судом рішення (стаття Кодексу України про адміністративні
правопорушення або Кримінального кодексу України, вид покарання, день
набрання законної сили рішенням суду);
- прийняте керівником рішення (дата, номер, короткий зміст наказу або
розпорядження);
- додаткова інформація (примітка).
Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку Нацдержслужба звертається у
разі виявлення фактів невиконання посадовими особами органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування вимог частини третьої статті 22 Закону
України «Про засади запобігання і протидії корупції» до Генеральної
прокуратури України з пропозицією щодо вжиття заходів прокурорського
реагування, а також подає щокварталу до 5 числа наступного місяця Кабінетові
Міністрів України узагальнену інформацію про осіб з висновками та
пропозиціями.
Виявлення вказаних фактів можливе за результатами застосування такого
інструменту, як звірка інформації про звільнених осіб з даними Єдиного
державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Спільним наказом Міністерства юстиції України та Національного
агентства України з питань державної служби від 19 листопада 2012 року
№ 1764/228 затверджено Порядок звірки переліку осіб, уповноважених на50
вимог антикорупційного законодавства;
3) участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні
здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також
міжнародному співробітництві в зазначеній сфері;
4) проведення організаційної та роз'яснювальної роботи із запобігання,
виявлення і протидії корупції;
5) проведення перевірки фактів своєчасності подання декларацій про
майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, перевірки таких
декларацій на наявність конфлікту інтересів, а також здійснення їх логічного та
арифметичного контролю;
6) здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо
врегулювання конфлікту інтересів.
Уповноважений підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє та проводить заходи щодо запобігання корупційним
правопорушенням, а також здійснює контроль за їх проведенням;
2) надає іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади,
підприємства, установи, організації та їх окремим працівникам роз'яснення
щодо застосування антикорупційного законодавства;
3) вживає заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяє його
усуненню, контролює дотримання вимог законодавства щодо врегулювання
конфлікту інтересів, а також виявляє сприятливі для вчинення корупційних
правопорушень ризики в діяльності посадових і службових осіб органу
виконавчої влади, підприємства, установи та організації, вносить їх керівникам
пропозиції щодо усунення таких ризиків;
4) надає допомогу в заповненні декларацій про майно, доходи, витрати і
зобов'язання фінансового характеру, проводить у встановленому
законодавством порядку перевірку фактів своєчасності подання зазначених
декларацій, їх перевірку на наявність конфлікту інтересів, а також здійснює
логічний та арифметичний контроль декларацій;
5) у разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або
логічних помилок невідкладно письмово повідомляє про це відповідному
суб'єкту декларування для подання ним письмового пояснення та/або
виправленої декларації;
6) у разі виявлення фактів, що можуть свідчити про вчинення корупційних
правопорушень посадовими чи службовими особами органу виконавчої влади,
підприємства, установи та організації, а також ознак правопорушення за
результатами перевірок декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру, інформує в установленому порядку про такі факти
керівника органу виконавчої влади (його апарату), підприємства, установи та
організації, а також правоохоронні органи відповідно до їх компетенції;
7) веде облік працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи
та організації, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень;51
8) взаємодіє з підрозділами з питань запобігання та виявлення корупції
державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спеціально
уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції;
9) розглядає в межах повноважень повідомлення щодо причетності
працівників органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації до
вчинення корупційних правопорушень.
Працівники уповноваженого підрозділу можуть залучатися до проведення:
1) експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-
розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, з метою
виявлення причин, що призводять чи можуть призвести до вчинення
корупційних правопорушень;
2) внутрішнього аудиту органу виконавчої влади, підприємства, установи
та організації в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства.
Як вбачається із вказаних завдань та повноважень діяльність зазначених
підрозділів має зосереджуватися на реалізації превентивних антикорупційних
заходів. Водночас, такі підрозділи жодним чином не повинні підміняти собою
правоохоронні органи.
Антикорупційні плани
Запорукою належного здійснення заходів щодо запобігання корупції є
розробка та впровадження внутрішніх планів щодо запобігання і протидії
корупції. Наявність таких планів у центральних та місцевих органах виконавчої
влади, Державній судовій адміністрації прямо передбачена підпунктом 5
пункту 1 розділу ІІІ додатку 2 до Державної програми щодо запобігання і
протидії корупції на 2011 – 2015 роки, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1240.
Розробці таких планів має передувати комплексний аналіз специфіки
діяльності відповідного органу, корупційних ризиків, які виникають в процесі
здійснення повноважень представниками даного органу, результатів
проведення попередніх антикорупційних заходів, характеру вчинюваних
представниками органу корупційних правопорушень.
З урахуванням зазначених даних до плану включаються відповідні
аналітичні, організаційні, контрольні, навчальні та нормотворчі заходи.
Такі плани не мають окремо визначеної форми, а тому розробляються як
стандартні програмні документи із чітким формулюванням заходу, конкретним
визначенням відповідальних за виконання передбачених заходів (структурних
підрозділів або осіб), чітких та зрозумілих строків їх реалізації55
державних закупівель та державної служби. Наведене свідчить про
необхідність особливо активної роботи щодо запобігання корупції серед осіб,
які працюють у згаданих сферах.
В цілому ж усунення корупційних ризиків в діяльності державних
службовців мінімізує можливість порушення ними законодавства, позитивно
вплине на покращення роботи державних органів та органів місцевого
самоврядування, сприятиме підвищенню їх авторитету.
Доброчесні інформатори
Одним з важливих засобів запобігання і протидії корупції є зміна досить
поширених в українському суспільстві негативних уявлень про осіб, що
надають керівництву чи правоохоронним органам інформацію про прояви
корупції у своєму колективі. Міжнародна спільнота визнала підтримку таких
осіб важливим завданням держав, що прагнуть бути демократичними та
доброчесними.
В українському законодавстві існують загальні гарантії захисту таких осіб.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії
корупції»:
А) особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції,
перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення
правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших
заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я,
житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії
корупції, а також близьких їм осіб;
Б) державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії
корупції, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення
безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;
В) особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута
до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або
роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна
умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог цього
Закону іншою особою.
Внутрішніми антикорупційними планами чи програмами установ та
організацій варто передбачати спеціальні положення, що стосуються вказаної
категорії осіб. Зокрема, йдеться про створення особливих каналів надання такої
інформації, спеціальні тренінги для керівників щодо належної поведінки
стосовно такої категорії осіб тощо.56
Службові розслідування (перевірки)
Одним із дієвих інструментів запобігання корупції є також проведення
службових розслідувань (перевірок) за кожним фактом притягнення службових
осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про засади
запобігання і протидії корупції» з метою виявлення причин та умов, що
сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог
цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері
протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка
вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року
№ 950.
Водночас, рекомендованим є проведення таких розслідувань чи перевірок
за кожним фактом корупційного правопорушення навіть за відсутності подання
спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Якісне використання вказаного інструменту дозволить своєчасно виявляти
причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень,
своєчасно розробляти та вживати ефективних заходів щодо їх усунення.
ПОРАДИ ОСОБІ, УПОВНОВАЖЕНІЙ НА ВИЯКОНАННЯ ФУНКЦІЙ
ДЕРЖАВИ АБО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
1) Станьте прикладом нетерпимості до проявів корупції. Своєю
поведінкою давайте оточуючим зрозуміти, що не тільки не будете самі
приймати участі у корупційних діяннях, але й не будете приховувати таких
діянь своїх колег.
На момент вступу на державну службу особа зобов’язується сумлінно
виконувати свої обов’язки, дотримуватись законодавства та принципів
доброчесності у своїй поведінці. Отже, всі співробітники мають виконувати
свої обов’язки неупереджено та справедливо.
Корумпована поведінка працівників порушує законність та мораль, завдає
шкоди авторитету як органу, в якому він працює, так і державі загалом. Вона
руйнує віру в неупередженість та об’єктивність державних органів.
Усі працівники органу повинні сумлінно виконувати свої обов’язки та бути
прикладом, як для своїх колег, так і для громадян в цілому.58
4) Працюйте так, щоб Вашу роботу можна було в будь-який момент
перевірити.
Ваша робота повинна бути прозорою та зрозумілою для керівництва, колег
та інших осіб. Можливо Вам доведеться змінити своє місце роботи (перехід до
виконання нових завдань, перехід до іншого підрозділу) або бути тимчасово
відсутнім (хвороба, відпустка), тому Ваша робота повинна бути настільки
відкритою, щоб в будь-який час особа, що Вас замінить, могла виконувати Ваші
обов’язки.
5) Чітко відокремлюйте службову діяльність від свого приватного
життя. Перевіряйте, чи немає конфлікту інтересів між Вашими
службовими обов’язками та приватними інтересами.
Спроби корупції часто починаються з того, що треті особи намагаються
розширити службові контакти та перенести їх у сферу приватного життя.
Відомо, що особливо складно відмовити у «невеликій послузі», коли з цією
особою існують дружні стосунки, а також коли сам службовець або його
родина отримує привілеї у будь-якому вигляді (квитки на концерт, запрошення
до дорогих ресторанів), на які не можна відповісти тим самим, тощо. Отже, в
приватному житті Ви з самого початку повинні дати оточуючим зрозуміти, що
відокремлюєте службову діяльність від приватного життя. Це дозволить
уникнути підозри у Вашій корумпованості.
У кожної особи, яка звертається до Вас у зв’язку з Вашою службовою
діяльністю, є право очікувати від Вас неупередженої, справедливої,
обґрунтованої тобто доброчесної поведінки. Тому під час будь-якої службової
діяльності, за яку Ви несете відповідальність, перевіряйте, чи не вступають
Ваші власні інтереси, а також інтереси Ваших близьких осіб, в конфлікт з
Вашими службовими обов’язками. Піклуйтеся про те, щоб ніхто не міг
звинуватити Вас в упередженості.
Якщо в конкретних службових обов’язках Ви вбачаєте можливу
суперечність Ваших службових обов’язків та приватних інтересів або інтересів
третіх осіб, з якими Ви пов’язані, негайно повідомте про це своє керівництво з
метою вжиття відповідних заходів (наприклад, звільнення Вас від виконання
завдання).
Відмовтеся від виконання роботи за сумісництвом, якщо це суперечить
вимогам законодавства або інтересам служби.
Якщо у випадку конфлікту інтересів Ви надали перевагу власним
інтересам, окрім шкоди Вашому особистому авторитету, може буде завдано
шкоду авторитету всього органу, в якому Ви працюєте.59
6) Запобігайте корупції, викриваючи випадки корупційних діянь.
Корупції можна запобігти лише, коли кожний службовець відчуває свою
відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції
органу.
Це означає, що всі працівники в рамках виконання своїх завдань повинні
дбати, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення службовця
і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або
лояльності.
Не приховуйте протиправних діянь

Літинська районна державна адміністрація
Весь контент доступний за ліцензією 
Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше.

вул. Соборна, 7, смтЛітин, 22300, 
тел./факс: (04347) 2-12-05, тел. 2-14-63